Уважаемая редакция газеты «Народна трибуна»! В прошлом номере Вашей газеты прочитал мнение моего земляка М.Басова о необходимости повысить уровень грамотности среди населения, вернувшись к опыту 20-ых годов прошлого столетия – путем создания школ ликбеза. Хочу выразить и свое мнение, если Вы мне позволите. Не согласен с этим – среди токмачан много грамотных людей. Но у нас все измеряется не интеллектуальным уровнем и грамотностью населения, а их партийной принадлежностью. Поэтому и занимают руководящие посты непрофессионалы, а отсюда и уровень их знаний в той, или иной отрасли. И это касается не только нашего маленького городка, но и всей Украины. Поэтому я и не удивляюсь, что газету горисполкома издают не журналисты, а машиностроители (главный редактор) и соответственно – наверняка не имеют специального образования остальные «творцы» газетного издания. Если мне не изменяет память, в советское время редактор любого газетного издания назначался только в том случае, если он имел специальное образование журналиста, и работал ранее в газете не менее трех лет. Такие вот были требования. А сейчас главное, чтобы этот редактор просто отображал жизнь определенного региона в «нужном» направлении, как то будет угодно любой партии, которой служит этот орган. Заметьте – не широкому кругу читателей, а именно определенным партийным структурам. Это мое сугубо личное мнение, на которое я имею право в нашем демократическом государстве.
Но сегодня я не буду слишком заострять внимание на этом моменте. Меня волнует другое: кому мы доверяем такие серьезные вещи, как составление и написание исторических изданий? Их будут читать не так, как газету – ознакомились и выбросили. Их будут читать и через сто лет, и наверное – будут удивляться той безграмотности, с которой эти издания написаны. Поэтому, пользуясь случаем, хочу обратиться через газету к человеку, которого я глубоко уважаю, преклоняюсь перед его мужеством и решительностью поднять наш город с колен в такое сложное сегодняшнее время. Обращение свое шлю на нашем родном украинском языке, который я люблю и в совершенстве ним владею, дабы читатели поняли, насколько важно поручать написание исторических книг случайным людям.
Відкритий лист міському голові І. В. Котелевському
Шановний Ігоре Вікторовичу!
Доземний уклін Вам за те, що Ви зробили добру справу, надавши кошти на видання книги «Щоб нащадки пам’ятали». Це надзвичайно важлива справа, бо фронтовиків вже залишилось одиниці, та й свідків воєнного лихоліття небагато. Видання цієї книги – величезний внесок в героїчний літопис рідного краю. Ні в якому разі не принижуючи Ваш патріотичний вчинок, не можу змовчати про граматичну та мовно-стилістичну незграбність журналістів газети «Наше місто Токмак» та упорядника книги Л.Арман.
Прочитавши всього лише дві глави книги, я знайшов понад 40 (!) грубих помилок, яких просто неможливо не помітити навіть людині із середньою освітою, а редактор Арман вважає себе високоосвіченою людиною з «європейськими курсами». Наведу лише кілька прикладів цієї «високої освіти»:
1. Замість «ранених» слід писати: «поранених».
2. Замість «стирчали бугорки»(це русизм) слід писати: «виднілися пагорбки».
3. Замість «цілий місяць» (йдеться ж бо про час, а не про планету Місяць) слід писати «упродовж місяця», або «протягом місяця».
4. Замість «дома» слід писати «вдома».
5. Замість «по-звичайному» слід писати: «зазвичай», або «як звичайно».
6. Замість «бомбування» (повторюється кілька разів) слід писати «бомбардування».
7. Замість «враження про побачення» (що малось на увазі?) слід писати «враження від побаченого».
8. Замість «інші цеха» слід писати «інші цехи».
9. Замість «нажав на курок» слід писати «натиснув на курок»
10. Замість «при відступі» слід писати «під час відступу».
11. Замість «начальника АТК» слід писати «начальника ВТК» (відділ технічного контролю, про правильність написання якого повинна знати машинобудівник Л. Арман).
12. Замість «двох філіалій» (це ж треба так не знати мови!) слід писати «двох філій»
І так далі. Це не технічні помилки, на які може зіслатись Арман, а граматичні, мовно-стилістичні. Це ж така ганьба – допустити величезну масу помилок у книзі, яка стане історією для наших нащадків, у книзі на таку святу тему.
На жаль, останнім часом у Токмаці багато хто береться за перо, вдаючи із себе журналістів та письменників, але не дорісши до цього професійно.
То ж без всілякої образи, шановний Ігоре Вікторовичу, прийміть пораду: перш, ніж витратити кошти на видання книг, подбайте про справжніх професійних письменників і упорядників. У нашому місті є люди, які досконало володіють грамотою.
І наостанок скажу: жаль, що з причини недбалості, поспішності та незнання мови у світ виходять не книжки, а звичайнісінька макулатура.
До речі, і газета міськвиконкому надто далека від справжнього журналістського професі-оналізму, вона більше нагадує фотоальбом, в якому на одній сторінці вміщують до 10-12 знімків, бо певне – журналістам нічого розповісти своїм читачам про справжній стан справ у місті, а може, вони просто соромляться своєї безграмотності, і намагаються писати якнайменше.
З повагою, постійний читач газети «Народна трибуна»
Віталій Логвинов.
